чого и чому

1) (в значении неизм. сказуемого) нечего; ( не нужно) не к чему, незачем, не для чего

2) (дат. п. - нічому, твор. п. - нічим) мест. нечего

1) (чому) предотвраща́ть, предотврати́ть (что), предупрежда́ть, предупреди́ть (что); предохраня́ть, предохрани́ть (от чего)

2) (только несоверш. - перед ким, до кого - подольщаться) заи́скивать (перед кем, у кого); лебези́ть (перед кем), юли́ть (перед кем); финти́ть ( перед кем); ( терять достоинство) унижа́ться (перед кем)

3) (кого, чого - соверш.) добыва́ть, добы́ть (кого, что, чего), достава́ть, доста́ть (что, чего); (соверш.) дости́чь (чего), получи́ть (что), заполучи́ть (кого, что), нажи́ть (кого, что, чегб)

ДЕТЕРМІНІЗМ ( від лат. determine - визначаю, обмежую) - філософське вчення про визначений (не довільний) характер буття явищ; теорія відносин опосередкування, завдяки яким продукуються речі і явища, визначається їхня природа і способи існування. Д. відповідає на питання, чому виникає річ, чим вона породжена, чим визначається її існування і чому вона змінюється і зникає, у що перетворюється. Д. фіксує активність буття та стверджує, що будь-яка річ є результатом зміни інших речей, в них закорінена Ц. ентральним у Д. є принцип причинності, згідно з яким не існує нічим не зумовлених подій, кожне явище породжується іншими явищами. Проте Д. не редукується до принципу причинності, позаяк передбачає не лише породження, а й значно ширший набір детермінуючих дій і відповідних факторів, напр., умови, за яких діє причина, чинники, які визначають напрям процесу, роль необхідності та випадковості і їх співвідношення у ході детермінації, специфічний вплив цілого на частини, змісту на форму тощо Н. едоліком старого Д., який утримував свої позиції аж до початку XX ст., було те, що він не лише зводив Д. до причинності, а й останню розумів механістичним чином, заперечуючи об'єктивний характер випадковості, статистичних зв'язків. Звідси - заперечення закономірного і детермінованого перебігу біологічних, особливо ж - соціальних процесів чи, навпаки, ствердження їх фатального характеру. Принцип Д. обґрунтовує не лише опосередкованість певного явища іншими, а й визначений характер цієї опосередкованості - не лише якісний, а й кількісний (інакше закони природи не мали б місця). Будь-яке явище детерміноване, хоча вид та кількісні показники цієї детермінації залежать від його характеру. Відношенню детермінації притаманні спрямованість від детермінуючого чинника до результатів детермінації, у той же час ці чинники та наслідки їх дії є відносними. Детермінація може здійснюватися від можливого до дійсного чи від причини до наслідку, від змісту до форми. Але й дійсне може детермінувати нові можливості, наслідок - слугувати народженню нових результатів, форма - визначати зміст. У процесі детермінації детермінуючий чинник визначає природу продукованих ним явищ: речові, енергетичні та інформаційні зміни відбуваються не довільно, а у відповідності з характерними для кожного випадку, цілком певними закономірними відношеннями Ц. е дозволяє говорити про незнищенність, постійне відтворення процесу детермінації. Остання теза може розглядатися як важливий принцип, втіленням якого є закони збереження енергії, кількості руху (імпульсу), електричного та інших зарядів, ізотопічного спіну тощо, різного роду кругообіги у природі, баланси у суспільному житті, зокрема в економіці, збереження генетичної інформації та ін. Важливим проявом відносин детермінації є самодетермінація. Прикладом її є саморегуляція та самоорганізація, що їх вивчають кібернетика і системологія. Згідно з принципом самодетермінації тотальності (лат. totus - весь, цілий), у межах тотальності має місце взаємна детермінація частин і цілого. Зміна відношення частин до цілого одночасно є зміною відношення цілого до частин, суб'єкт детермінації виявляється об'єктом власної активності, внаслідок чого розгортається реалізація можливостей частин і цілого у їх взаємній і постійній динамічній єдності.

Сократ (бл. 470, Афіни - 399 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, творчість якого стала межею між періодом ранньофілософських космогоній (досократики) і класичною грецьк. філософією. Син каменяра і повитухи, наслідував ремесло батька. Зажив популярності завдяки бесідам на етичні теми, які вів у публічних місцях і зібраннях з усіма, хто цього бажав. Виховання доброчесності вважав головною справою кожної людини. У 399 до н. е. був звинувачений у розбещенні молоді і релігійному нечесті. Вироком народного суду засуджений на смерть і страчений. Жодних творів не писав, висловлював свої міркування лише в усних промовах. Ця форма творчості випливає з теоретичних настанов С. Він слідував висновку "я знаю тільки те, що нічого не знаю", який унеможливлював завершене вчення. Завданням мислення вважав пошук істини і спрямовування людей до блага. Головні складові методу С. - іронія і майєвтика (дослівно - "повивальне мистецтво"). Перша означає неприйняття розхожих уявлень, які піддаються сумніву і спростовуються. Сенс другої - через добирання та аналіз окремих міркувань "наводити" думку співрозмовника на істину. Завдання інтелектуального спілкування - "приймати пологи істини". Відкидав космогонічну проблематику як абстрактну і неспівмірну з можливостями людського розуміння; гідні уваги лише проблеми людського життя В. исловив свою філософську настанову девізом: "Пізнай себе самого". Ця зміна головної теми філософування дістала назву "сократичного повороту" в античній думці. С. є засновником раціоналістичної етики, головний принцип якої: "Якщо я знаю, у чому полягає добро, то не буду коїти лиха". Відтак основа доброчесності - пізнання того, у чому полягає благо. Це робить розум і здатність розуміння визначальними чинниками моралі і виховання. С. справив вирішальний вплив на класичну грецьк. філософію. Його учні започаткували кілька відомих т. зв. сократичних шкіл (кініки, кіренаіки, мегарики). С. є провідним персонажем майже усіх творів свого найвидатнішого учня - Платона. Твори Платона і Ксенофонта є головним джерелом реконструкції філософських поглядів С. Ще в Античності С., завдяки обстоюваній ним відкритості мислення, став уособленням філософії.

1) (виготовляти, виробляти) to make; (виконувати, діяти) to do

2) to work (див. працювати)

3) ( про пройдену відстань) to do, to make

4)

1) (кому, чому и до кого, до чого) принадлежать (кому, чему)

2) (до кого, до чого) относиться (к кому-нибудь, к какой-нибудь области, к определённому времени); при надлежа́ть ( быть частью чего-нибудь)

3) ( кому и з кого - о заработке и взносе) причита́ться, полага́ться, сле́довать

4)

1) (щодо кого, щодо чого, в кому, в чому и кого, чого) неуверенный (в ком, в чём)

2) (нерешительный; колеблющийся) неуверенный, нетвёрдый; ( в некоторых сочетаниях) неверный

3) (такой, на который или на которого нельзя положиться) ненадёжный, сомнительный, неблагонадёжный; неверный; ( основанный на догадках) гадательный; ( о сведениях) недостоверный

4) ( изменивший) неверный, вероломный

5) ( вызывающий опасения) подозрительный; сомнительный

6) ( грозящий бедствиями) опасный

7) (неуказанный; неясный, неотчётливый) неопределённый; сму́тный

8) (необычный, непонятный) странный; диковинный

9) обладающий таинственной, сверхъестественной силой

1) (только соверш. - ким, чим, на кого, нащо, з кого, з чого) залюбоваться

2) (в чому) полюби́ть (что) (только соверш.); ( сильнее) пристраща́ться, пристрасти́ться (к чему)

1) восхище́ние; (только без дополнения: нежное, приятное чувство) умиле́ние

2) (в чому; диал. до чого) скло́нность (к чему); любо́вь (к чему); ( сильнее) страсть (к чему), пристра́стие (к чему)

1) (только соверш. - ким, чим, на кого, нащо, з кого, з чого) залюбова́ться

2) (в чому) полюби́ть (что) (только соверш.); ( сильнее) пристраща́ться, пристрасти́ться (к чему)